Телятко з биркою: як працює ідентифікація тварин у господарствах Волині

Ідентифікація тварин - це не просто бюрократична формальність. Це частина системи продовольчої безпеки, яка охоплює і харчовий ланцюг, і епізоотичний контроль. Навіть в умовах війни ця робота не зупиняється, адже сільське господарство продовжує забезпечувати українців молоком, м’ясом, сиром — а разом із тим і стабільністю.

 Провідний ветеринарний лікар Рожищенського відділу Волинської обласної  державної лікарні ветеринарної медицини Олександр Оніщук у професії більш як три десятиліття.  Він показав нам, як в одному із селянських господарств  Рожищенської ОТГ відбувається ідентифікація молодого теляти.

 Усе починається з того, що власник тварини звертається до ветеринарної служби. Далі лікар виїжджає на місце, проводить огляд, фіксує теля, адже тварина може пручатися, лякатися, а для правильної ідентифікації важливо, щоб вона стояла рівно і спокійно. За допомогою аплікаторів у кожне вухо кріпиться пластикова бирка. Після цього фіксується дата народження, стать, унікальний ідентифікаційний номер, і вся інформація вноситься до Єдиного державного реєстру тварин. Ця процедура в середньому займає  15–20 хвилин.

 За словами лікаря, у його адміністративному окрузі — 25 сіл, і за пів місяця вже встигли проідентифікувати близько 40 голів великої рогатої худоби та 25 свиней. Робота часто ненормована. Трапляється, що виїжджати доводиться і пізно ввечері, і вночі. Усе залежить від ситуації: чи то отел, чи інша невідкладна потреба.

 За роки практики Олександр Оніщук помічає, як змінилися настрої сільських жителів. Люди дедалі рідше тримають худобу, натомість охочіше заводять собак і котів. Часто відмовляються ідентифікувати тварин, виправдовуючись  безгрошів’ям. Та попри це, ідентифікація є обов’язковою вимогою, визначеною законодавством, і від її виконання залежить, зокрема, й доступ до державної підтримки.

 Часто доводиться чути скепсис, мовляв «навіщо це», «це моя корова, до побачення».  Але, як каже лікар, поступово вдалося вибудувати довіру, і тепер дедалі більше господарів звертаються самостійно, розуміючи, що це потрібно насамперед їм.

Під час виїзду у село Пожарки ми також поспілкувалися з власницею корови на ім’я Ластівка — Наталією Василівною, яка вже багато років займається господарством. Її годувальниця дає до 20 літрів молока щодня, з якого жінка робить сир і масло, а частину продає на базарі. Каже, що документи на тварину оформлені, бо без цього сьогодні — нікуди. А ще дякує лікарям, які щороку проводять усі необхідні обробки і дослідження — на лейкоз, бруцельоз, туберкульоз, а також від паразитів.

 Ідентифікація — це не лише обов’язок, продиктований законом, це — важлива частина ведення сільського господарства. А професія ветеринарного лікаря — особлива, бо в ній щодня є рух, відповідальність, виклики і справжня користь для тварин і людей. І, зрештою, за кожною биркою — чиясь Ластівка.