На сьогодні нормативно – правовими актами для бджолярів є: Закон України «Про бджільництво», «Інструкція щодо попередження та ліквідації хвороб та отруєнь бджіл», при кочівлі потрібно враховувати Закон України «Про ветеринарну медицину», «Ветеринарно - санітарні правила перевезення тварин, птиці, риби, і сировини тваринного походження автомобільним транспортом», при обробці господарствами посівів медоносних культур і не тільки - «Державні санітарні правила ДСП 8.8.1.2.001- 98 «Транспортування, зберігання та застосування пестицидів у народному господарстві» та «Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні», ДСП 8.8.1.2.-001-98 «Транспортування, зберігання та застосування пестицидів в народному господарстві», при розміщенні в лісових масивах враховувати «Лісовий кодекс України», Закон України «Про оренду землі».

На перший погляд законів нібито і забагато, щоб тримати пасіку, а тим більше, щоб десь кочувати, але це не так і страшно, як здається. З усіх цих законів у більшості випадків користуються лише декількома статтями з кожного з них і під окремий випадок. Але, декілька цих статей необхідно знати не тільки тим хто кочує, а й тим до кого кочують.

Тому, в першу чергу в цій статті піде роз’яснення для тих, на чию територію приїхала кочова пасіка (конкретно сільські голови), в другу чергу для тих хто їде, але наголошуємо ще раз – для тих на чию територію приїхала кочова пасіка, бо хто займається бджільництвом закони знають, та теж ними нехтують, а згадують лише тоді коли виникають якісь оказії.

Отже, відповідно «Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл» необхідно дотримуватись її вимог, а саме:

- П. 3.4. – Представники обласних контор бджільництва і товариств бджолярів-аматорів попередньо визначають господарства і кількість бджолиних сімей, які підлягають перевезенню,у державній лікарні ветеринарної медицини району підтверджують благополуччя району щодо карантинних хвороб бджіл, та можливість перевезення на медозбір і запилення. У районах, куди передбачається вивезти бджіл, вибирають місця для розміщення пасік з урахуванням потреби їх віддалення одна від одної й від місцевих пасік на відстань не менше 3-5 км, з’ясовують ветеринарно-санітарний стан місцевих пасік і джерел водопостачання.

- П. 3.5. – Дозвіл (ветеринарне свідоцтво, довідка, зазначені у пункті 3.6 цієї Інструкції) на перевезення бджолосімей, медозбір і запилення сільськогосподарських культур у середині адміністративного району надає державна лікарня ветеринарної медицини цього району.

Міжобласні перевезення проводяться за узгодженням із відповідними Головними управліннями Держпродспоживслужби областей.

- П. 3.6. – Власникам бджолосімей, що перевозяться видається у встановленому порядку ветеринарне свідоцтво за формою № 1 (при перевезенні у межах адміністративного району довідку), яке підтверджує благополуччя пасік і місць їх вивозу щодо заразних хвороб бджіл.

- П. 3.10. – Після прибуття в район медозбору для запилення бджоляр зобов’язаний пред’явити в орган державної ветеринарної медицини району (міста) ветеринарне свідоцтво і ветеринарно-санітарний паспорт пасік.

Отже, виходячи з пунктів, що прописані в Інструкції, для дозволу на розміщення пасіки на території селищної ради, навіть на запрошення власників земельних угідь (фермерами, орендарями, господарствами ), свої дії потрібно узгоджувати з урахуванням наявності пасік, що знаходяться на території села. Адже, якщо фермер хоче запросити кочову пасіку для запилення культур, а землі знаходяться на території сільської ради, він зобов’язаний скоординувати свої дії з сільським головою. А голова, в свою чергу, має володіти ситуацією про наявність пасік на території, і, в подальшому, має визначити оптимальне місце для розташування кочової пасіки з урахуванням всіх перелічених законів та інструкцій. Таким чином господар пасіки отримує письмове запрошення від господарства на запилення культур, а також довідку від сільського голови про дозвіл на розміщення пасіки. Далі пасічник звертається до територіального органу Держпродспоживслужби для отримання дозволу на кочівлю (ветеринарне свідоцтво чи довідка). Фахівці Держпродспоживслужби області надають дозвіл або ж відмовляють у видачі його, обґрунтовуючи свою відмову (з’ясовують благополуччя району, проводять карантинування пасіки, погоджують перевезення).

При проходженні такої процедури унеможливлюється виникнення спірних ситуацій щодо незаконного розміщення пасік, розміщення на перельоті пасік, завезення з бджолами інфекційних та інвазійних захворювань в благополучний район чи кочівлю в неблагополучний пункт.

Але попри це кожен пасічник на території  територіальної громади має бути зареєстрований в органах місцевого самоврядування та мати ветеринарно-санітарний паспорт пасіки відповідно Порядку видачі ветеринарно – санітарного паспорту пасіки затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України  від 19.02.2021 за № 338, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 04.03.2021 за №282/35904.