Статті

Придбання товарів через інтернет: як споживачеві захистити свої права

Протягом ІІ півріччя 2016 року до Управління захисту споживачів Головного Управління Держпродспоживслужби в м. Києві надійшло 165 звернень громадян з питань придбання не якісних товарів через інтернет магазини. В поточному році надійшло вже 94 звернення громадян, тобто тенденція іде до збільшення.

Майже 80% обсягу української роздрібної торгівлі припадає на придбання населенням міста товарів за допомогою засобів дистанційного зв’язку.
Однак, у придбанні товарів через інтернет - мережу є суттєві недоліки, а саме:
  • відсутня інформація про продавця, про фактичну адресу здійснення ним господарської діяльності, куди може звернутися покупець (споживач);
  • споживачу не надається розрахунковий документ, що підтверджує факт придбання товару.

Відсутність зазначеної вище інформації унеможливлює всебічний розгляд і вирішення таких звернень по суті викладених питань.


У зв’язку з вищевикладеним надаємо рекомендації щодо захисту прав споживачів при вибору товарів через інтернет, а саме:
При придбанні товару у інтернет-магазині (далі і-магазин) споживач заходить на сайт продавця, знаходить потрібний йому товар (при цьому можна роздивитися його фотознімки, прочитати опис, а нерідко ще й відгуки тих, хто встиг його купити раніше), потім обирає спосіб доставки і оплати. Доставляють товари, як пра­вило:
  • кур'єр магазину;
  • поштою;
  • кур'єрські служби;
  • залізницею.
  • Не менш різноманітні й способи оплати. Найпоширеніші:
  • готівкою (кур'єру);
  • банківським переказом;платіжними картками (далі кредитками) на сайті магазину.
Дехто згадає ще один варіант інтернет-торгівлі покупець знахо­дить товар на сайті продавця, а потім іде за вказаною адресою і купує те, що йому потрібно. Вся відмінність від звичайного походу в мага­зин у тому, що людина спочатку пересвідчується, що продавець має необхідну ій річ. Назвати цей спосіб реальною торгівлею через Інтернет не можна, тому все сказане нижче його не стосується.

Отже, основні особливості інтернет-торгівлі, з точки зору покуп­ця, такі:
  1. отримання товару і оплата за нього не збігаються у часі (крім випадку, коли доставку здійснює кур'єр і він же забирає гроші);
  2. при отриманні товару не завжди можна перевірити його ком­плектність та якість (наприклад, якщо товар надсилають по­штою).
Крім того, поки що не всі і-магазини повідомляють на своїх сай­тах власну адресу та інші реквізити. А тому покупець не знає, де шукати продавця, якщо той не відвантажив товар замовнику або підсунув брак.

Говорячи далі про споживача (покупця), ми будемо мати на увазі виключно фізосіб, які придбавають продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльніс­тю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 22 ст. 1 За­кону про захист споживачів).

Оформляємо документи:

Купівлю-продаж товарів в Інтернеті п. 8 ст. 1 Закону про захист споживачів відносить до договорів, укладених на відстані. Це договір, укладений продавцем зі споживачем за допомогою "засобів дистан­ційного зв'язку", до яких належать телекомунікаційні мережі, пошто­вий зв'язок, телебачення та інформаційні мережі, зокрема Інтернет.

Вимоги до інтернет-торговця досить суворі. Перед укладенням договору купівлі-продажу він повинен (ч. 2 ст. 13 Закону про за­хист споживачів) надати споживачеві інформацію про:
  • найменування продавця та його місцезнаходження. Якщо з найменуванням у більшості і-магазинів проблем немає (на будь-якому їхньому сайті є напис на кшталт "Інтернет-магазин "100 дріб­ниць"), то власну адресу оприлюднюють лише поодинокі сміливці;
  • порядок прийняття претензії. Закон не розшифровує, про які претензії йдеться. Ймовірно, про претензії покупця до продавця;
  • основні характеристики продукції'. Ось із цим у будь-якого і-магазину все гаразд. Як правило, можна побачити і детальний опис товару, і його фотознімки;
  • ціну, включаючи плату за доставку. Тут також усе зрозумі­ло. Якщо і-магазин бере окрему плату за доставку, про це, здебіль­шого, зазначають на його сайті. Ну а знайти сайт, де б не було ціни запропонованого товару, мабуть, просто нереально;
  • умови оплати;
  • гарантійні зобов'язання та інші послуги, пов'язані з утри­манням чи ремонтом продукції. Переважно на товари, придбані в і-магазині, поширюється така ж гарантія від виробника, як і на про­дукцію у звичайних магазинах;
  • інші умови поставки;
  • мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає пе­ріодичні поставки продукції;
  • вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона відрізня­ється від граничного тарифу.
Найвірогідніше, що до інтернет-торгівлі подібна вимога не має ніякого стосунку. Адже за те, що покупець відвідує сайт і-магазину, останньому він нічого не пла­тить; період прийняття пропозицій. У випадку і-магазину такі дані можуть знадобитись, якщо продавець закуповує і постачає то­вар тільки під конкретне замовлення; порядок розірвання договору. А от над цим більшості і-магазинів доведеться попрацювати. Про те, як можна розірвати до­говір, ми напишемо трохи згодом.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону про захист споживачів те, що спожи­вачу надано наведені вище відомості, і-магазин повинен підтвер­дити письмово або за допомогою електронного повідомлення. Та­ким повідомленням називають інформацію, яку споживач може у будь-який спосіб відтворити або зберегти в електронному вигляді (п. 10 ст. 1 Закону). У нашій ситуації - інтернет-сторінка, на яку покупець потрапляє перед тим, як запит на купівлю товару буде сформовано. Однак радимо продавцям потурбуватись і про дублю­вання всіх даних на папері або хоча б в електронному листі.

Якщо інше не передбачено договором, продавець повинен по­ставити товар не пізніше 30 днів із моменту одержання згоди споживача на укладення договору (ч. 6 ст. 13 Закону про захист споживачів).

Коли продавець не має замовленого товару і тому він не може виконати договір, йому необхідно повідомити споживача якнайшвидше, але не пізніше 30 днів з моменту одержання його згоди на укладення договору.

Ось товар замовлено і доставлено. Які документи слід отримати по­купцю? Це залежить від того, хто продавець (юридична особа чи при­ватний підприємець) і які способи оплати та доставки обрав покупець.

Справа в тому, що правочини між фізичною та юридичною особою, а також між фізособами на суму, що перевищує 340 грн., треба вчиня­ти у письмовій формі (ч. 1 ст. 208 Цивільного Кодексу України (ЦКУ)). Виняток знайдемо у ч. 1 ст. 206 ЦКУ усно можуть вчиняти правочини, які сторони повністю виконують у момент вчинення.

Виходить, договір купівлі-продажу не потрібно оформляти письмово, коли:
  • товар через і-магазин продає фізособа-підприємець і вартість товару не перевищує 340 грн.;
  • момент оплати й отримання товару збігаються (незалежно від вар­тості покупки і того, кому належить і-магазин), тобто замовлення доставляє кур'єр магазину і він же приймає готівку в оплату.
У решті випадках правочин, який виникає при купівлі товару в і-магазині, оформляють письмово. При цьому правочин вважають вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одно­му або в кількох документах: у листах, телеграмах, якими обміня­лися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦКУ). Наприклад, у рахунку-фактурі, яку і-магазин надсилає покупцю після того, як той замовить щось на сайті. Правочин буде укладеним письмово тоді, коли і-магазин письмово підтвердить інформацію зі ст. 13 Закону про захист спо­живачів. Про те, що покупець визнає правочин, свідчитиме надхо­дження від нього оплати або листа (телеграми), у якому він пого­джується придбати товар.

Крім того, ЦКУ допускає, що сторони можуть виражати свою волю за допомогою телетайпного, електронного або іншого техніч­ного засобу зв'язку. Тобто, якщо продавець і покупець обмінялися електронними листами, можна б сказати, що договір купівлі-продажу укладений письмово. Можна було б, аби обидві сторони дотримувалися при цьому вимог Закону про цифровий підпис. Але поки що він не набув в Україні широкого поширення.

І-магазин має видати покупцю розрахунковий документ, що за­свідчує купівлю, з позначенням дати продажу (ч. 11 ст. 8 Закону про захист споживачів). А ще суб'єкти підприємницької діяльності (у т. ч. й і-магазини), які здійснюють розрахункові операції при продажу товарів у сфері торгівлі, зокрема, зобов'язані (ст. 3 Закону про РРО):
  • проводити розрахункові операції на повну суму покупки через реєстратори розрахункових операцій (далі РРО) з роздрукуванням відповідних розрахункових документів;
  • видавати особі, яка отримує або повертає товар, розрахун­ковий документ встановленої форми (ним може бути фіскальний касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція тощо) на повну суму проведеної операції.
РРО та розрахункові книжки не застосовують (ст. 9 Закону про РРО), серед іншого, при:
  • виконанні банківських операцій (тобто коли покупець перерахо­вує гроші за товар через банк);
  • продажу товарів у системах електронної комерції (коли замов­лення та оплату здійснюють на сайті продавця (ввівши дані бан­ківської платіжної картки) або за допомогою електронного бан-кінгу1);
  • продажу товарів фізособами-підприємцями, які придбали фіксо­ваний патент або сплачують єдиний податок і ведуть Книгу об­ліку доходів і витрат.
Тоді і-магазину слід виписати покупцю товарний чек (якщо про­давець фізособа-підприємець) або накладну (якщо продавець -юридична особа).

Крім того, до товару повинні додати документ (паспорт, талон тощо), у якому виробник зазначає гарантійний строк2 на свою продукцію (ч. 2 ст. 7 Закону про захист споживачів).

Коли можна повернути товар

Договір купівлі-продажу, укладений через Інтернет, покупець може розірвати протягом 14 днів із моменту підтвердження інфо­рмації про укладення договору від продавця або з моменту одер­жання товару чи його першої поставки (ч. 4 ст.13 Закону про захист споживачів). Якщо згадане підтвердження не відповідає наведеним вище вимогам, покупець вправі розірвати договір протягом 90 днів від дати отримання інформації. Утім продавець може виправитися і надіслати нове, правильне підтвердження. У такому випадку поку­пцю дозволено відмовитися від договору протягом 14 днів з момен­ту одержання уточненого повідомлення.

Якщо покупець вирішив розірвати договір, він має повідомити продавця про місце, де продукцію можна забрати назад (ч. 5 ст. 12 Закону про захист споживачів). Обов'язок споживача зберігати її в себе припиняється по закінченні 60 днів після одержання. Якщо протягом цього часу продавець не приїде за товаром, товар стає власністю споживача, причому безоплатно. Коли для доставки використовували послуги пошти, у договорі може бути передбаче­но, що покупець повертатиме товар також поштою. Тоді будь-які витрати, пов'язані з пересиланням продукції, покладають на про­давця (він має відшкодувати споживачу гроші, які той заплатив у зв'язку з поверненням).
  • Щоб мати змогу розірвати договір купівлі-продажу, споживач повинен зберігати товар у незмінному стані (ч. 7 ст. 12 Закону про захист споживачів).

Однак повернути товар, що не сподобався, вдасться не завжди. У ч. 5 ст. 13 Закону про захист споживачів перелічено обставини, за яких це неможливо:
  • за згодою споживача поставка товару електронними засобами зв'язку відбулася до закінчення строку розірвання договору, про що споживачеві повідомлено у підтвердженні інформації (наприклад, при купівлі через Інтернет комп'ютерної програми її можуть наді­слати споживачу дуже оперативно);
  • ціна товару залежить від котировок на фінансовому ринку, тобто поза контролем продавця;
  • договір стосується виготовлення або переробки товару на за­мовлення споживача, тобто товар не можна продати іншим особам (або можна з істотними фінансовими втратами для продавця);
  • 4)         споживач відкрив аудіочи відеокасету або носій комп'ютерного забезпечення (компакт-диск), які постачають запечатаними;
  • договір стосується доставки періодичних видань;
  • договір укладено щодо лотерей чи інших азартних ігор.
Ч. 6 ст. 13 Закону про захист споживачів дозволяє продавцю ви­користовувати у договорі стандартну умову про можливість заміни товару за його відсутності іншим. Про це покупця повинні повід­омити перед укладенням договору.
Утім перейматися щодо такої умови пересічному покупцю не ва­рто. Адже продавець може замінити товар тільки тоді, коли одноча­сно виконуються три умови:
  • інший товар відповідає меті використання замовленого;
  • має таку ж або кращу якість;
  • його ціна не перевищує ціни замовленого товару. Наприклад, людина замовила в і-магазині кольоровий телевізор. А їй надіслали аналогічний телевізор (за ті ж гроші), але ще й з функцією телетек­сту. Навряд чи хтось буде заперечувати. Та й можливість повернути протягом 14 днів товар, що не сподобався, у покупця залишається.

Права покупця при споживчому кредитуванні

Що розуміють під споживчим кредитом? Закон про захист прав споживачів тлумачить його так:
"кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансо­вою установою) споживачеві на придбання продукції (див. п. 23 ст. 1 Закону про захист прав споживачів). Таким чином, констатуємо:

  • споживчий кредит можуть надавати лише фінансові установи (банки, кредитні спілки тощо);
  • кредит бере споживач, тобто фізособа, яка придбаває продукцію для особистих потреб, не пов'язаних із підприємницькою діяль­ністю або виконанням обов'язків найманого працівника (тому, власне, кредит і носить назву споживчого);
  • кошти надають на придбання продукції (а точніше, споживчих товарів та послуг).

При придбанні продукції в кредит без договору про надання спо­живчого кредиту тут не обійтися. У ньому однією стороною виступає кредитодавець. Він надає або зобов'язується надати у певному розмі­рі та на визначених умовах кошти для придбання продукції. Другою -споживач, який має повернути ці кошти разом із нарахованими від­сотками. Договір укладають у письмовій формі. Перед тим, як по­ставити свій автограф на документі, варто зважити ось на що:
1. Кредитодавець повинен у письмовій формі поінформувати вас про свою особу та місцезнаходження, а також про кредитні умови:

  • мету, для якої споживчий кредит може бути витрачено;
  • форми його забезпечення;
  • наявні форми кредитування зі стислим описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов’язаннями споживача;
  • тип відсоткової ставки;
  • суму, на яку кредит може бути виданий;
  • орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з його одержанням, обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);
  •  строк, на який кредит можна одержати;
  • варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;
  • можливість дострокового повернення кредиту та його умови;
  • необхідність оцінки майна та, якщо вона потрібна, відомості про особу, яка її проводить;
  • податковий режим сплати відсотків та державні субсидії, на які споживач має право (або повідомити про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію);
  • переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Такі дані допоможуть зорієнтуватись у морі кредитних пропози­цій та вибрати найоптимальніший варіант. Тому не варто відмовля­тися від них. Тим більш, що відомості безкоштовні.

2. У договорі обов'язково мають бути:

  • сума кредиту;
  • детальний розпис загальної вартості кредиту;
  • дата видачі кредиту або, якщо його видаватимуть частинами, дати їх надання і суми та інші умови кредитування;
  • пункт про право дострокового повернення кредиту; ґ) річна відсоткова ставка за кредит;
  • інші умови, визначені законодавством.

Доцільно уважно вчитуватись у кожне речення договору і не під­даватися спокусі пробігтись очима по його умовах, аби швидше по­кінчити із цією марудною справою. Адже, можливо, у ньому запи­сано щось подібне:

  • для надання кредиту необхідно передати як забезпечення його повної суми або частини суми чи повністю або частково покласти її на депозит або викупити на неї цінні папери чи інші фінансові ін­струменти (крім випадків, коли споживач одержує за депозитом, цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як ставка за кредитом);
  • споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти ін­ший договір з кредитодавцем або третьою особою, названою кредитодавцем (крім ситуацій, коли цього вимагає законодавство та/або коли витрати за зазначеним договором прямо прописані в складі сукупної вартості кредиту для споживача).

Або у договорі передбачено зміни в будь-яких витратах за дого­вором, крім відсоткової ставки, чи встановлюються дискримінацій­ні стосовно споживача правила і зміни.

  • Знайте це НЕСПРАВЕДЛИВІ УМОВИ! А тому жодну з них договір не повинен містити. Якщо необхідно, її можна визнати не­дійсною через суд.


І ще один нюанс: надаючи кредит, кредитодавець ризикує. Вирі­шуючи, чи укласти договір, він може поцікавитися платоспромож­ністю покупця та відомостями, які необхідні для надання кредиту. Персональні дані, одержані від споживача, йому слід використову­вати суто для оцінки фінансового стану.

Якщо все гаразд: умови договору покупця задовольняють і кредитодавець нічого не має проти даної персони, можна сміливо ста­вити свій підпис на документі. При цьому один з оригіналів нале­жить вам. При потребі доводити, що договір передали, зо­бов'язаний буде кредитодавець.

Припустимо, основну справу зроблено договір споживчого кре­дитування укладено. Залишилася дрібниця сплатити суму кредиту та відсотки. Майте на увазі: нічого, окрім того, що було зазначено в договорі, ви перераховувати не зобов'язані. Утім, у кредитних до­говорах іноді є примітка про те, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або за ін­ших обставин. Тоді знайте: кредитодавець має повідомити про змі­ну письмово протягом 7 календарних днів. А без повідомлення вона недійсна (ч. 4. ст. 11 Закону про захист прав споживачів).

Споживач вправі достроково повернути споживчий кредит, у то­му числі збільшивши суми періодичних виплат. Якщо скористатись останнім способом, то кредитодавець у відповідь повинен зменши­ти кредитні зобов'язання (ч. 8 ст. 11 Закону про захист прав спожи­вачів).


Уявімо, покупець прийшов додому і... от сюрприз хтось із чле­нів родини придбав аналогічний товар, тобто купив абсолютно таку саму річ у кредит, чи побачили схожий товар у сусідньому магазині з грандіозною знижкою. Зрештою, покупець просто передумав. Що тоді? Законодавці потурбувалися про ваші права в подібних ситуа­ціях. А саме в ч. 6 ст. 11 Закону про захист прав споживачів пропи­сали: "споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Строк слід відрахову­вати з моменту передачі примірника укладеного договору. Для від­кликання своєї згоди потрібно оформити письмове повідомлення і подати його особисто (або через уповноважену особу) чи надіслати кредитодавцю до настання встановленого 14-денного терміну. При цьому не забудьте одночасно повернути кошти або товар, що отри­мали за договором, та відсотки, які набігли за час користування кредитом. Нічого більше (ніяких інших зборів) у зв'язку з відкли­канням згоди платити не потрібно.

А якщо споживач вже встиг заплатити якусь суму на погашення кредиту і передумав протягом 14 днів? Що тоді? Просто впродовж 7 днів кредитодавець зобов'язаний повернути кошти. А якщо не встигне сплатити неустойку за кожен день у розмірі 1\% від суми, належної до повернення.

Проте є ще одна важлива деталь: правом на відкликання згоди споживач не може скористатися щодо споживчих кредитів:

  • забезпечених іпотекою;
  • на придбання житла;
  • наданих на купівлю послуги, виконання якої відбулося до за­кінчення строку відкликання згоди.

Тому, укладаючи такі договори, варто пам'ятати народну муд­рість: сім разів відміряй один раз відріж.
I ще одна важлива річ, про яку варто згадати, розглядаючи цю тему. Кредитодавець при порушенні споживачем умов договору (якщо це ним передбачено) має право вимагати дострокового пове­рнення споживчого кредиту або на вилучення продукції чи застосу­вання інших санкцій. Але скористатися таким правом він може ли­ше тоді, коли виконується одна з умов:

  • затримано сплату частини кредиту та/або відсотків що найменше на 1 календарний місяць;
  • сума заборгованості перевищує суму кредиту більше як на 10\%;
  • не сплачено більше однієї виплати, яка перевищує 5\% суми кредиту;
  • відбулося інше істотне порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на підставі договору про надання спожив­чого кредиту вимагає дострокового здійснення внесків або повер­нення споживчого кредиту, у споживача є 30 календарних днів з дати одержання повідомлення, аби виконати вимогу. Але якщо по­рушення умов договору буде усунено протягом цього періоду, ви­мога кредитодавця втратить чинність.

Кредитодавець, який у позасудовому порядку чи до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, не може у будь-який спосіб вимагати якоїсь плати або винагороди від останнього за таке звернення.

При цьому кредитодавцеві заборонено:

  • надавати неправдиву інформацію про наслідки несплати спо­живчого кредиту;
  • вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одер­жання відповідного судового рішення;
  • Зазначати на конвертах з поштовими повідомленнями інфор­мацію про те, що вони стосуються несплати боргу або споживчого кредиту;
  • вимагати стягнення сум, про які не йдеться у договорі про на­дання споживчого кредиту;
  • звертатися без згоди споживача за інформацією про його фі­нансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем родинни­ми, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача;
  • вчиняти дії, що вважаються нечесною підприємницькою прак­тикою ст. 10 Закону про захист прав споживачів);
  • вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності яко­го минув.

Як повернути товар, за який розрахувалися платіжною карткою

При виявленні істотного недоліку (наприклад розпарованість взуття) протягом строку гарантійного зобов'язання споживач впра­ві вимагати на власний вибір:

  • розірвання договору та повернення сплаченої за товар суми;
  • заміни товару на такий самий чи аналогічний з числа наявних у продавця (див. другий абзац ч. 1 ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.91 р. № 1023-ХІ1, далі Закон про за­хист прав споживачів).

Наприклад, якщо куплена пара взуття розпарована, можна ско­ристатися також і правом заміни товару.

Утім, якщо споживачеві більше імпонує перший варіант, необ­хідно взяти до уваги: продавець повинен повернути сплачені за товар гроші у день розірвання договору, а у разі неможливості -в інший строк за домовленістю зі споживачем, але не пізніше 7 днів (або. 3 ч. 7 ст. 8 Закону про захист прав споживачів). Що розуміти під "неможливістю", Закон не роз'яснює. На нашу думку, тут йдеться про об'єктивні причини, що перешкоджають продавцю по­вернути кошти у встановлений термін. Тобто причини, що не зале­жать від нього і не обумовлені його бажанням. Наприклад, це може бути відсутність потрібної суми у касі, обмеження, встановлені правилами платіжної системи, тощо. Адже згідно з другим абзацом п. 3.14 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснен­ня операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Правління НБУ від 19.04.05 р. № 137, повернення коштів за повернений товар (за який розрахувалися платіжною карткою) здійснюється:

  • готівкою, якщо це не суперечить правилам платіжної системи;
  • шляхом їх зарахування на картрахунок відповідно до правил платіжної системи.

3 цього випливає: останнє слово при визначенні способу (готів­ковий чи безготівковий) та терміну виплати коштів за правилами платіжної системи.

Якщо вони дозволяють повернути належну суму з каси, у спожи­вача є вибір: отримати її або готівкою, або на картрахунок. Якщо ж забороняють, нічого не вдієш залишається чекати перерахунку на картку. При цьому строк повернення визначено ч. 7 ст. 8 Закону про захист прав споживачів. А саме: продавець має сплатити кошти у день звернення споживача(це день подання заяви). Хоча при без­готівковому розрахунку можливе відстрочення платежу, що пов'язане з порядком перерахування, який передбачено все тими ж правилами платіжної системи. Приміром, в останніх зазначено: по­вернення грошей відбудеться лише після їх зарахування на рахунок продавця або ж протягом 2 банківських днів. Тоді доведеться по­чекати. Головне: який би строк правила не встановлювали, віддати кошти споживачу повинні впродовж 7 днів. А про відстрочення сплати та його причини споживача мають повідомити.
Розглянемо ситуацію: "О. Гусєв із Чернігова придбав у суперма­ркеті в Києві товари і розрахувався за них платіжною карткою. Але, вийшовши з магазину, помітив, що куплена пара взуття розпарова­на. Відразу звернувся до продавця з вимогою повернути йому кош­ти за такий товар (чек пред'явив). Однак йому відмовили. Аргумен­тували це так: гроші з картки на рахунок підприємства ще не надійшли. Повернути їх зможуть не раніше дня зарахування.
Чи правомірно вчинив продавець? Якщо так, то як Гусєв міг би отримати сплачені гроші за взуття, адже будучи в рідному місті, він не може забрати іх з каси у Києві? Порадьте, як діяти в подібних випадках."

Продавець діяв правомірно, якщо у нього були об'єктивні при­чини для відмови в поверненні коштів у день звернення. А для того щоб зміцнити свої аргументи, йому слід було документально під­твердити неможливість сплати коштів. Скажімо, представити пра­вила платіжної системи, що містять обмеження, чи надати довідку про відсутність необхідної суми у касі чи інші документи - залежно від обставин, що перешкоджають сплатити суму в день розірвання договору. Інакше його відмова є безпідставною.

І ще одна важлива особливість: якщо спосіб отримання коштів безготівковий, тобто їх споживачу перераховують на картрахунок, не забудьте вказати у заяві його реквізити. У протилежному випад­ку гроші не знайдуть свого адресата.

В цій ситуації є альтернативні варіанти:

  • отримати кошти може інша людина, звісно, за проханням Гусєва. Але для цього потрібна довіреність (нотаріально завірена), оскі­льки при розрахунках карткою видно, хто оплатив товар. Тому повернути гроші можуть лише власнику картки або уповноваже­ній ним особі;
  • з вимогою повернути гроші чи замінити товар Гусєв може звер­нутися до створених власником продавця торговельних підпри­ємств та філій, що продають товари, аналогічні придбаним, або до підприємства, на яке покладено таку функцію, чи до виробни­ка. Про такі підприємства споживача повинні були поінформува­ти ще під час купівлі. За ненадання таких відомостей продавцю загрожує штраф за ст. 15 і ст. 23 Закону про захист прав спожи­вачів (ч. 4. ст. 8 цього Закону). Тож вибір оптимального варіанта за споживачем. Підкреслимо: якщо прохання споживача не знайшли відгуку у продавця, тоді варто звернутися до територіа­льного органу сфери захисту прав споживачів, місцевої держад­міністрації чи суду (ч. 3 ст. 5 Закону про захист прав спожива­чів). А вже вони потурбуються, щоб слово споживача було почуте.

Товар куплено зі складу чи є у споживача право його повернути

Сьогодні практика складських продажів досить поширена і коло її прихильників постійно збільшується. Воно й не дивно, адже це вигід­но і виробнику (продавцю), бо мінімізує витрати на збут продукції, і покупцю, якому пропонують товар за ціною, нижчою, ніж у магазині. Враховуючи таку тенденцію на ринках споживчих товарів, автори но­вої редакції Закону Україні "Про захист прав споживачів від 12.05.91 р. № 1023-ХІІ (далі Закон про захист прав споживачів) присвятили правам покупця при укладенні договору поза торговельними або офіс­ними приміщеннями окрему статтю (див. ст. 12).

Розглянемо ситуацію: "Нещодавно А. Ніколенко придбав зі складу підприємства-виробника меблі для кухні. При встановленні виявилося, що вони не підходять. Він вирішив повернути товар і для цього на сьомий день після його придбання звернувся до про­давця. Але останій відмовився прийняти меблі та повернути спла­чені за них гроші, мотивуючи свої дії тим, що товар уже розпакова­ний і на ньому помітні сліди від проведеного монтажу.

Чи має право споживач повернути куплений зі складу товар? За яких умов це неможливо? чи правомірна відмова продавця?"

Спершу уточнимо одну важливу деталь. При купівлі товару на складі Ніколенко повинні були надати документ, який засвідчує факт укладення договору і є підставою для виникнення взаємних прав та обов'язків. Його не може замінити товарний чек чи інший розрахунковий документ, що підтверджує проведення оплати за то­вар. Адже крім дати укладення договору, найменування та місце­знаходження продавця (виконавця), найменування і ціни продукції, він має містити ще й інформацію про права та обов'язки сторін, а також інші істотні умови договору (ч. 2 ст. 12 Закону про захист прав споживачів). Якщо споживач не отримав такого документа, то й підстав для виникнення у нього обов'язків немає. Про те, що до­говір недійсний, споживач повідомляє продавця. А останній пови­нен протягом 30 днів повернути кошти та відшкодувати покупцю витрати на повернення товару (ч. 6 ст. 12 Закону про захист прав споживачів).

Утім якщо документально все оформлено правильно, то у спожи­вача є право розірвати договір купівлі-продажу, укладений поза торговельним або офісним приміщенням. Це можливо за умови по­відомлення продавцю про своє рішення не пізніше ніж через 14 днів. Відлік строку починається або з дати одержання документа, який засвідчує факт придбання меблів зі складу, або з моменту їх прийняття (у разі кількох поставок надходження першої частини продукції), якщо згаданий документ Вам видали раніше. Отже, по­інформувавши продавця на 7-й день з дати отримання меблів про бажання їх повернути і місце, де це може відбутися, споживач реа­лізовує своє право, надане ч. 3 ст. 12 Закону про захист прав спо­живачів.

Що стосується відмови продавця в задоволенні прохання спожи­вача, то вона неправомірна.

Так, п.7 ст.12 "Закону про захист прав споживачів зобов'язує по­купця, який хоче розірвати договір, подбати про збереження купле­ного товару в незмінному стані. Однак другий абзац цього пункту говорить про обставини, при яких зміни в товарі не перешкода для споживача, який вирішив скористатися своїм правом і повертає зроблену покупку. А саме:

  • знищення, пошкодження або псування продукції відбулося не з вини покупця;
  • вартість продукції зменшилася внаслідок відкриття упаковки, огляду чи перевірки продукції.

Як бачимо, друга обставина випадок з наведеної ситуації (звіс­но, якщо меблі при монтуванні не були пошкоджені). Таким чином, продавець, відмовляючись виконати вимогу споживача, діє всупе­реч вищезгаданій нормі.
Також споживач вправі вимагати від продавця відшкодувати йо­му всі витрати, пов'язані з поверненням товару (або. 3 ч. 5 ст. 12 Закону про захист прав споживачів). Зокрема, витрати на транспор­тування, розвантаження і завантаження меблів тощо.

Для розрахунків зі споживачем продавцю відведено знову 30 днів з моменту отримання повідомлення про розірвання договору. Для не­сумлінного продавця порушення строку повернення сплачених за то­вар грошей не обійдеться безкарно. Згідно з ч. 9 ст. 12 Закону про за­хист прав споживачів він виплачуватиме покупцю неустойку в розмірі 1\% вартості товару за кожний день затримки. При цьому споживач має право не віддавати товар, поки не отримає своїх гро­шей (ч. 4 ст. 12 Закону про захист прав споживачів). У випадку розі­рвання договору купівлі-продажу, укладеного поза торговельними і офісними приміщеннями, на споживача покладено обов'язок зберіга­ти у себе товар 60 днів із дати його отримання. А коли впродовж цьо­го часу продавець не проявляє інтересу до свого товару, тобто не вживає жодних заходів для його повернення, право власності на ньо­го автоматично переходить споживачу.

Притому, що у покупця не виникає будь-яких зобов'язань щодо оплати його вартості.

Тому, наше спільне завдання з фіскальною та митною службами, правоохоронними органами спрямувати спільні зусилля на боротьбу з каналами реалізації неякісної, контрафактної продукції.



Автор: admin від 15.03.2017





  

Відеорепортаж